Олешки: гуманітарна катастрофа і план порятунку цивільних

В окупованих Олешках на Херсонщині люди потерпають від голоду, виснаження та браку медичної допомоги. Які кроки можуть допомогти врятувати цивільних, що опинилися в критичній ситуації? Тиждень звернувся до Ігоря Манцурова , члена-кореспондента НАН України, директора Інституту системних статистичних досліджень і посла з особливих доручень IHRC при ООН із досвідом понад 15 років роботи в системі ООН та участі в 12 миротворчих і гуманітарних місіях, щоб дізнатися деталі плану порятунку людей, викладеного у зверненні незалежної правозахисної організації Міжнародної комісії з прав людини (IHRC, Вашингтон) до Ради нацбезпеки і оборони України.

— Чому для України, яка пережила Голодомор, те, що зараз відбувається в Олешках, має особливе значення? Наскільки важливо сьогодні говорити про ситуацію в місті й чи не ризикуємо повторити історію, коли світ знає про людські страждання, але зволікає з діями?

— За даними Олешківської міської військової адміністрації, у самому місті сьогодні залишаються близько 2 тисяч людей, серед них щонайменше 35 дітей, а в населених пунктах громади загалом 162 дитини. Регулярного постачання продовольства, ліків і питної води немає з весни 2026 року. Наземні шляхи заміновані й перебувають під ударами дронів, безпечного коридору для виїзду не існує. Люди гинуть від голоду та відсутності медичної допомоги.

Для українців слово «голод» ніколи не буде просто гуманітарним терміном. Покоління, що пережили Голодомор, передали нам пам’ять про те, як голод стає інструментом влади над людьми, а світ роками вдає, що нічого не відбувається.

Сьогодні, коли за кілька кілометрів від українських позицій люди вмирають від виснаження, ми не маємо права на таке саме мовчання. Хтось скаже, що порівняння з Голодомором перебільшене. Але для тих, хто залишився в Олешках, різниця між «гуманітарною кризою» і голодомором вимірюється не термінологією, а кількістю днів, які вони ще здатні протриматися.

На ситуацію вже звернули увагу Комісар Ради Європи з прав людини та МЗС України. Проте заяви не годують і не лікують. З наближенням зими кожен тиждень зволікання стає смертельно небезпечним.

— Який конкретний план дій пропонує Міжнародна комісія з прав людини (IHRC) для порятунку цивільних в окупованих Олешках? На якому етапі зараз перебуває програма?

— 25 вересня 2026 року IHRC розробила та запропонувала для розгляду спеціалізованим агенціям ООН Невідкладну консолідовану програму гуманітарної допомоги (Urgent Consolidated Humanitarian Assistance Programme, UCHAP) для найуразливіших груп населення Олешок. Наголошу: UCHAP є пропозицією IHRC, направленою до структур ООН, а не вже погодженою програмою ООН. IHRC є незалежною правозахисною організацією і до системи ООН не входить.

Її головна мета — об’єднати розрізнені зусилля в єдину гуманітарну операцію під координацією Координатора ООН з гуманітарних питань в Україні та Управління ООН з координації гуманітарних справ (OCHA).

До реалізації програми мають долучитися:

Міжнародний комітет Червоного Хреста — як нейтральний посередник;

Всесвітня продовольча програма;

Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО);

Всесвітня організація охорони здоров’я;

ЮНІСЕФ;

Міжнародна організація з міграції (МОМ);

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців;

Управління Верховного комісара ООН з прав людини.

Далі робота над ініціативою активізувалася. Через представництво IHRC у Вашингтоні вдалося встановити контакт з офісом одного із сенаторів США, щоб заручитися підтримкою міжнародних організацій.

6 жовтня IHRC надіслала вербальні ноти до Виконавчої канцелярії Генерального секретаря ООН, OCHA та Генерального директора МОМ. У них містилося прохання про пріоритетний розгляд програми, проведення стратегічного брифінгу та визначення технічного контактного офіцера МОМ. Наступного дня відповідні ноти отримали Міністерство закордонних справ України та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Генеральний секретар IHRC Рафал Марцін Васік також звернувся до керівництва Католицької церкви в Польщі. Звідти питання передали до Ватикану. Найближчим часом ініціативу планують представити Святому Престолу безпосередньо. Церковна дипломатія може відкрити канали комунікації там, де політичні переговори заходять у глухий кут.

Наразі звернення перебуває також на розгляді Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Таким чином, про ситуацію в Олешках уже поінформовані відповідні представники у Вашингтоні, Нью-Йорку, Женеві, Варшаві, Ватикані та Києві.

— 9 жовтня ситуацію в Олешках обговорювали під час телефонної розмови Дональда Трампа з Владіміром Путіним. Водночас Москва звинувачує Україну в «блокаді» міста. Як ви це оцінюєте?

— За словами помічника очільника Кремля Юрія Ушакова, сторони обговорили занепокоєння гуманітарною ситуацією в місті й домовилися, що російська уповноважена з прав людини Яна Лантратова підтримуватиме контакт з апаратом першої леді США Меланії Трамп. Але варто уважно подивитися, як саме говорить Москва: вона подає себе стурбованою стороною і водночас просуває тезу про «українську блокаду».

Тут найкращий аргумент дає міжнародне гуманітарне право. Стаття 55 Четвертої Женевської конвенції зобов’язує окупаційну державу забезпечувати населення продовольством і медикаментами. Стаття 59 іде далі: якщо населення забезпечене недостатньо, окупаційна держава зобов’язана погодитися на гуманітарні операції та сприяти їм усіма доступними засобами. Росія є учасницею цих конвенцій. Пропускати допомогу й не перешкоджати виїзду цивільних зобов’язані всі сторони конфлікту, але головний обов’язок лежить на окупаційній владі. А «сприяти всіма засобами» означає не лише відчинити шлагбаум, а й не стріляти.

Окупаційний очільник Херсонщини Володимир Сальдо 7 жовтня заявив про готовність розглянути пропозиції Києва. Тож перевірити щирість Москви просто: якщо вона справді стурбована долею Олешок, нехай доведе це не новими каналами зв’язку, а згодою на доступ ООН і МКЧХ та письмовими гарантіями безпеки для їхнього персоналу й евакуації. Евакуація при цьому має бути добровільною, під нейтральним наглядом, з правом кожного обрати, куди їхати. «Переміщення» в напрямку, який визначить Москва без такого нагляду, порятунком не стане.

— Як саме передбачено організувати порятунок цивільних в Олешках?

— План порятунку побудований за логікою гуманітарних операцій ООН і передбачає чотири послідовні етапи.

Нульова фаза — переговори про гуманітарну паузу та гарантування безпечного доступу за посередництва Управління ООН з координації гуманітарних справ (OCHA) і Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ).

Перша фаза — доставка продовольства, ліків і питної води, а також підтримка місцевої лікарні.

Друга фаза — добровільна евакуація цивільних, які хочуть виїхати. Насамперед ідеться про дітей, хворих, старших людей та осіб з інвалідністю.

Третя фаза — приймання евакуйованих, надання їм медичної та психологічної допомоги й забезпечення місцем для проживання.

Головна перешкода — суцільне мінування суходолу, яке робить наземну евакуацію надзвичайно небезпечною. Тому ми розвинули концепцію Екстреного водного евакуаційного коридору — переправи через Дніпро на легких цивільних плавзасобах із розпізнавальними знаками МКЧХ та ООН. Протяжність відкритої водної ділянки становить близько одного кілометра. Це найкоротший та найбезпечніший маршрут на підконтрольну Україні територію, який дає змогу оминути мінні поля. Однак переправа можлива лише за умови погодженої гуманітарної паузи та належного рятувального забезпечення ДСНС.

Мій досвід розроблення й реалізації таких операцій у 14 країнах, зокрема в Анголі, яка свого часу була найбільш замінованою країною світу, показує: ймовірність підірватися на міні на одному кілометрі водного шляху на порядки нижча, ніж на 35–50 кілометрах ґрунтових доріг. МОМ, де я пропрацював 15 років, у подібних умовах категорично відмовлялася навіть розглядати евакуацію замінованими сухопутними шляхами.

Маршрут, звісно, має бути погоджений із Силами оборони. Головна загроза тут – обстріл плавзасобів, тому жоден відповідальний керівник гуманітарної агенції не відправить свій персонал через Дніпро без письмових гарантій безпеки від російського командування. Отримати їх можна лише через переговори ООН і МКЧХ. Тому водний коридор – один із можливих варіантів, а остаточний маршрут визначать переговори та оцінка безпеки.

Попередній бюджет водного коридору становить 3,5 млн доларів США. Загальна вартість 60-денної програми, залежно від кількості людей, яких потрібно врятувати, — від 2 до 6 тисяч, — оцінюється в 3,4–8,1 млн доларів. За мірками міжнародних гуманітарних операцій це відносно невеликі суми. Натомість ціна бездіяльності вимірюється людськими життями.

Ми не приховуємо ризиків, адже їх усвідомлення — необхідна умова серйозного планування. Серед можливих загроз — провокації під час передачі людей, фільтраційні заходи, спроби використати коридор у військових цілях, вивезення дітей до Росії без батьків, погіршення умов на річці восени й узимку, а також інформаційні кампанії з поширенням тверджень про нібито «українську блокаду» Олешок.

Для мінімізації цих ризиків передбачено конкретні запобіжники: узгодження дій через систему гуманітарних повідомлень OCHA і МКЧХ, присутність міжнародних спостерігачів, реєстрацію кожної евакуйованої людини, гарантії збереження сімейної єдності під наглядом МОМ та ЮНІСЕФ, пріоритетну евакуацію лежачих хворих наземним маршрутом, а також проведення операції до настання сильних холодів.

— Ви маєте багаторічний досвід роботи в системі ООН і безпосередньої участі в гуманітарних операціях у зонах збройних конфліктів (участь у 12 миротворчих місіях в Африці, зокрема в Мозамбіку, Анголі, Ліберії, Руанді та країнах регіону Великих Африканських озер, а також на території колишньої Югославії). Як цей досвід допоміг вам розробити програму порятунку цивільних в Олешках?

— Ці місії навчили мене жорстких правил. Коридор працює лише тоді, коли його параметри погоджено заздалегідь і письмово: час, маршрут, розпізнавальні знаки, кількість плавзасобів. Нейтральний посередник має бути присутній на обох берегах. Списки евакуйованих мають бути прозорими, інакше гуманітарна операція перетворюється на інструмент примусового переміщення. І ще одне: успіх евакуації визначає готовність сторони, що приймає. На березі людей мають чекати лікарі, житло, психологи та служби у справах дітей. У Мозамбіку й Косові ми переконалися: повернення і реінтеграція великих мас людей можливі лише тоді, коли кожен крок сплановано заздалегідь.

Символічно, що роботу над концепцією водного евакуаційного коридору ми завершували в надзвичайних умовах — лише за кілька днів після того, як ворог серйозно пошкодив ударом дрона історичну центральну будівлю Національної академії наук України в Києві.

Я переконаний, що повноцінну наукову й методологічну основу цієї операції потрібно сформувати спільно з Академією. Тому IHRC пропонує залучити профільні інститути НАН України — Інститут демографії та проблем якості життя й Інститут соціології та незалежний Інститут системних статистичних досліджень — до розроблення короткого двомовного опитувальника для мешканців Олешок, а також методики проведення опитування й аналізу його результатів.

Нам важливо з’ясувати нагальні потреби людей, їхні побажання щодо напрямку та способу евакуації, зокрема готовність скористатися переправою через Дніпро.

Це не формальність. В умовах окупації люди можуть ухвалювати різні рішення: хтось захоче виїхати на підконтрольну Україні територію, хтось вирішить залишитися, а хтось обере інший напрямок евакуації. Без розуміння реальних потреб і намірів мешканців міжнародним партнерам буде складно належно спланувати гуманітарну операцію.

Водночас безпека респондентів понад усе. За даними правозахисників, на блокпостах перевіряють телефони, тож опитування не можна проводити так, щоб воно наражало людей на небезпеку. Його варто поєднати зі списками, які вже збирають Уповноважений Верховної Ради з прав людини та МКЧХ, а основну частину проводити на етапі евакуації методом «прямого інтерв’ю» із використанням спеціального опитувальника, над яким ми зараз працюємо, за участі міжнародного персоналу.

Коли ініціатива лише зароджувалася, скептиків не бракувало. «ООН там нічого не зробить», «Це війна без правил», «Логістику такої операції годі навіть уявити»… Моя відповідь як людини, яка десятки разів брала участь у подібних евакуаціях, проста: більшість воєн останніх п’ятдесяти років велися без дотримання правил — від Анголи та Руанди до Південного Судану. Саме в таких умовах гуманітарна дипломатія не раз ставала чи не єдиним шансом урятувати цивільних. А Руанда, де 1994 року загинули близько 800 тисяч людей, і Сребрениця, зовсім поруч із нами, нагадує, яку ціну платить світ, коли цей шанс втрачено.

Команда IHRC працює над вирішенням цих питань щоденно. Уже провели консультації з компетентними інституціями сектору безпеки й оборони, поінформували Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про ініціативу, налагодили комунікацію з Вашингтоном, Нью-Йорком, Женевою та Варшавою.

Для української сторони підготовлено План першочергових дій, що містить 11 заходів із визначеними відповідальними та строками виконання. Адже успіх операції визначається не лише міжнародним тиском, а й готовністю сторін, що приймають, заздалегідь і злагоджено виконати свою частину роботи.

— Яких саме дій очікуєте від української держави, щоб пришвидшити порятунок цивільних в Олешках?

— У зверненні до РНБО IHRC пропонує визнати Oleshky Project національним гуманітарним пріоритетом і визначає конкретні кроки для його реалізації:

створити при Апараті РНБО міжвідомчу робочу групу за участі МЗС, Міноборони, Генерального штабу ЗСУ, ДСНС, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Херсонської ОВА, НАН України та IHRC і визначити національного координатора як єдину контактну точку для ООН, МКЧХ і МОМ. Ідеться не про створення ще однієї структури заради самої структури. Міжнародні організації не можуть координувати роботу з десятком відомств одночасно, їм потрібен єдиний партнер, уповноважений ухвалювати рішення.

залучити НАН України до науково-методичного супроводу операції: опитування мешканців, моніторингу переміщення населення, оцінки потреб евакуйованих у реінтеграції;

доручити військовим і рятувальникам опрацювати технічні параметри водного коридору та його безпеку в межах гуманітарних механізмів ООН і МКЧХ;

забезпечити дипломатичну підтримку через Постійні представництва України при ООН у Нью-Йорку та Женеві;

заздалегідь підготувати приймання евакуйованих: медичне сортування, тимчасове житло, психологічну допомогу, роботу служб у справах дітей;

провести брифінг для іноземних журналістів і провідних світових медіа, налагодити інформаційний супровід операції та протидію російським наративам про «українську блокаду» Олешок.

Важливо, що держава вже діє. Українські військові доставляли до міста продовольство й ліки дронами: 27 вересня близько 4 тонн продуктів у 100 точок, ще одна доставка відбулася в ніч на 4 жовтня. Уповноважений Верховної Ради з прав людини отримав від МКЧХ підтвердження готовності сприяти виїзду людей. Але, як наголошує очільниця Олешківської МВА Тетяна Гасаненко, дрони рятують життя, проте не замінюють повноцінного гуманітарного доступу, а Росія досі не надала гарантій безпеки для офіційного коридору. Наша пропозиція не замінює ці зусилля, а доповнює їх і дає їм міжнародну рамку.

Правда про Олешки сьогодні проста і страшна: за кілометр води від рідної землі вмирають люди, а рішення для їх порятунку вже існує. Є готовий план, прорахований бюджет, продумана логістика, звернення до ООН, МОМ і РНБО. Бракує єдиного: політичної волі, яка перетворить план на операцію, і згоди Росії, яку вона зобов’язана дати за міжнародним правом.

Від того, наскільки швидко її буде знайдено, залежить, чи доживуть до весни ті, хто сьогодні чекає на порятунок. Цей подзвін не лише по Олешках. Він — по кожному з нас. І не лише по українцях, а й по громадянах інших країн.

Олешки стануть прецедентом: те, як світ діятиме тут, визначить, на що зможуть розраховувати мешканці інших окупованих громад.